Мы здесь и там. Мы как один.
И в этом мы непобедим!
Мы вам покажем, а вы нам.
Но мы с победой, а вы там.
И прочь руками не моги!
За нами правда, а враги
Кругом повсюду по кустам
И там грозят, кому? ведь нам!
За нами ценности и скрепы.
А вы своим совсем нелепы.
Фашисты там из каждой щели.
А наши там только по цели.
Но жалко тех, кто в США.
Нет есть у них ведь ни шиша.
Бензин у них, пустые полки.
Не надо рыпаться, без толку.
Мы всем покажем русский мир!
Вокруг сплотимся, где кумир.
Валите те, кто не по нраву.
И сами жрите ту отраву.
Да знаем будет не легко.
И спать нам будет не мягко.
Затянем туже пояса.
Зато за то нам небеса.
А им пусть стыдно будет всем,
Потом когда что насовсем.
Поймут но будет поздно им.
Назад уже не отдадим.
Мы миротворцы восемь лет.
А вы где были все года?
А мы терпели все от бед.
Всегда сегодня и тогда!
Не надо нам, мы сами тут.
И вот тогда мы заживём.
Враги мы знаем не пройдут.
Но если надо то умрем..
(В борьбе за ЭТО?)
Александр Тушкин,
Россия
Все,что творю я не ради, нет,
Славы в эпоху, где кругом интернет.
Ради речи родной, словесности.
Известное дело, не для известности...
Прочитано 12798 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 1
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
