По отношению к арабо-израильскому конфликту израильское общество расколото на правых и левых.
Арабо-израильская проблема не в арабах (они не состоятельны решить эту проблему вообще никак).
Евреи могут решить эту проблему созданием государства с едиными общеобязательными законами для всех. Для этого психологически нужно избавиться от культивируемого на всем протяжении истории государства Израиль стереотипа, что арабы - это враги и все они только террористы.
Идеологически нужно отказаться от идеи, что это государство должно принадлежать только евреям.
Я не хочу погибнуть от рук арабского террориста, но объективно, проживая в Израиле 8 лет, я более страдаю от терроризма еврейского - духовного насилия, которому я ежедневно подвергаюсь на израильских форумах.
Неправота левых в Израиле в том, что они хотят отдать землю арабам. Неправота правых в том, что они хотят уничтожить арабов. Я нахожусь между ними, как сердце находится между правой и левой стороной тела.
Но сердце ближе к левой стороне, и по духу мне ближе левые, нежели правые. Я не приемлю культа насилия от правых и считаю их квасными патриотами, объективно действующими во зло государству (одно убийство Рабина чего стоит).
Итак решение - только в утверждении демократического пути для всех.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
